Є майстри, для
розмови з якими не обов’язково шукати швидкоплинний інформаційний
привід — ювілей чи то чергову виставку. Вони самі собою — унікальний
«інформпривід». Серед таких постатей у вітчизняному «малярстві» —
львів’янин Любомир Медвідь. І раніше, і тепер на будь-якій виставці
його полотна «не губляться». Його художня манера особлива, неповторна.
А ще — він пише прозу, викладає у Львівській академії мистецтв. У
розмові для «ДТ» Любомир Медвідь торкнувся не лише власних творчих
пошуків, а й згадав про Франка, Толстого, Маркеса, Іонеска, Кафку.
|
