Страхи темноти / Peur(s) du noir

Надихнувшись успіхом кіноальманахыв а-ля «Париже,я люблю тебе », французькі продюсери Валері Шерманн та Крістоф Янкович вирішили контратакувати, запустивши у виробництво анімаційний альманах про людські страхи, породжувані темрявою. На допомогу був покликаний вагомий десант з шести боєздатних одиниць. Умови: чорно-біле зображення і максимально похмура атмосфера.

     Кожна новела - велика окрема розмова. Намагатися виділити когось окремо - завдання здійсненне, але зовсім неочевидне. Цікавий насамперед підхід, коли дуже різні за стилем виконання історії народжують бажаний настрій: якщо не страху, то підсвідомої тривоги. Всі складові альманаху (кафкіанская історія про вирощування у власному тілі комах; розповідь про пошук загадкової істоти, яка вбиває населення маленького села; фройдистські аніме-інсинуації про звичаї школярів молодших класів; мальовнича прогулянка страшного гвардійця і його вірних псів, що прагнуть розірвати будь-якого зустрічного; нпіванекдотична історія про чоловіка і сірники в будинку без світла; ґрафічні абстрактні замальовки з монотонним закадровим бубнінням на найріжноманітніші теми), як ріжностатеві близнюки: начебто і подібність очевидна, але ріжниця ще більш того.

     Не варто й казати, «Страх(и) темряви» - анімація не для дітей. І навіть не для підлітків. Французький альманах - забава для любителів фестивальної кухні. Таке по телевізору не покажуть. Але, по суті, все це дрібниці. Очевидний нонконформізм проекту навряд чи здатен як привабити, так і відлякати потенційного глядача. Вся принадність тут не в змісті, а у формі. У тому сенсі, що перед нами блискучі по виконанню історії, і тільки потім ідейні віяння, які контрабандою проникнуть у подкірку глядачів.

     Чи здатні «Страх(и) темряви» налякати? Навряд чи. Здається, режисери альманаху і не ставили перед собою такого завдання. Але під час перегляду до задоволення від міцно зробленої роботи (намальовано-то все просто чудово) примішується почуття гнітючогї незручности. Неприємно, незручно, а відірватися неможливо. Такий собі мазохізм в чорно-білих тонах. Покажи таке в «Спокійної ночі, малята» і кінець всьому. А ні. Апокаліпсис знову відкладається ...
     (с) Станіслав Нікулин