Четвер, 23.11.2017, 09:37
Postludium
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » 2010 » Січень » 5 » Оксана Забужко: Українці потребують героїв
02:22
Оксана Забужко: Українці потребують героїв
// Слово письменника

Оксана Забужко: Українці потребують героїв

В суспільстві як такому криза моральних авторитетів. Вона пов’язана з тим, що українці не знають, чим вони володіють, українці не знають ні своєї спадщини, ні свого сьогодення. Українці потребують героїв.

Українська письменниця, літературознавець, філософ Оксана Забужко підбила "неполітичні підсумки" 2009 року в інтерв'ю Радіо "Свобода". Розмову з відомою авторкою, яка нещодавнопрезентувала новий роман "Музей покинутих секретів", вела Ірина Штогрін.

Оксано, саме від письменників чомусь люди чекають правдивого слова і якогось універсального відображення буття.

Проблема вся полягає в тому, що письменник в Україні сьогоднішній не є професією, письменник - якась там захмарна істота, яка десь там за парканом цієї удержавленої Спілки письменників, десь там несе свій хрест у комфортабельних віллах. Я думаю, що це великою мірою радянська інерція. 

В суспільстві як такому криза моральних авторитетів. Вона пов'язана з тим, що українці не знають, чим вони володіють, українці не знають ні своєї спадщини, ні свого сьогодення. Українці потребують героїв.

В принципі один із сюжетів мого роману "Музей покинутих секретів". Я обрала якраз програму у головної героїні тележурналістки, котра, власне, з Діогеновим ліхтарем шукає тих героїв, про яких не знає країна, тих людей, які чесно виконують свою працю і служать чомусь більшому за себе, не сподіваючись за це жодної заплати.

І такі люди живуть серед нас, не шукаючи статків, маєтків, просто чесно живуть своє життя в країні, де править кримінал. В цих умовах навіть неучасть у корупції вже є певним моральним вибором, який дає людині змогу характеризувати як ту людину, котрої шукав Діоген з ліхтарем, йдучи в юрбі.

Так що, направду, є ось це запотребування на героїв, запотребування на зразки для наслідування, запотребування на публічних людей, котрі могли би тримати у суспільстві бодай якусь моральну планку. 

 

- Як на мене, тут ще спрацьовує той момент, що люди хочуть бути зрозумілими і почутими, вони хочуть, щоби був хтось, кого вони б побачили, що він розуміє їхні запитання до життя, їхні потреби, їхнє бажання зрозуміти цей світ і себе.

І якраз в письменниках (це тенденція не лише українська, а світова) вони знаходять відображення власних думок і власних "я". Інакше вони не читали б.

- Я думаю, що Ви маєте рацію. Я подумала, від скількох людей я чула і останнім часом дедалі частіше: напишіть про це. Коли люди розповідають якісь свої історії, свої драми, свої пережиття: напишіть про це!

Коли я якісь такі речі вислуховувала, я подумала: якийсь це голос народу, котрий досі не має своєї написаної історії. Ні історії за 20 століття, все, що було пережито українцями в 20 столітті... Знаєте, воно все якось уривками, похапцем, недомовками.  

Тобто (немає) єдиного наративу, як того дзеркала, в якому нація могла б побачити себе - між іншим, знайшла б те, і чим пишатися за себе, - і яке укріпило б її в її позиції сьогоднішній розхитаній і заболоченій абсолютним туманом, коли вже ніхто не розуміє, що відбувається насправді, і що нас чекає попереду, і дала б можливість дивитися у майбутнє. Тому що тільки при ясному усвідомленні, хто ти є, звідки ти вийшов, можливий якийсь певний станівкий погляд у майбутнє.

- Бачите, навіть письменник, не ставлячи перед собою таку мету, знайти якусь універсальну формулу, він однак через свій талант, опрацьовуючи цей матеріал, народжує таку форму, в якій сутність стає доступною великій кількості людей.

От, наприклад, ті люди, які вже встигли прочитати Ваш роман "Музей покинутих секретів", кажуть, що Забужко вдалося відчути і засвідчити процес зростання історичної пам'яті, який відбувся, не знаю, чи у постмайданний період, чи це почалося з 1991 року.

Ця історія, як Ви кажете, про любов і про смерть по суті відображає те, що ми починаємо відчувати себе не поламаними на якісь шматочки, а цілісним організмом, який ми називаємо просто "ми", "українці", "Україна".

- Якщо справді люди впізнають у цій книжці навіть зростання потреби цілісного погляду на українську історію, бодай повоєнну, тому що я беру 60 років української історії, я беру три покоління родинних історій, з котрих в принципі змонтовано сюжет роману... Всі ми отримували українську історію насамперед як усну історію родинного переказу, та історія, якій можна було довіряти, - це було те, що кому бабуся розказала...

- І до цих пір так майже це.

- До цих пір так і залишається. Кому розказала, а кому і не розказала. Отут і починаються жалі: бабуся померла, не розказавши, а дідуся я не застав. І так далі.

Тим не менше йдеться про те, що оті історії родинні і ті родинні драми, які до нас чи дійшли, чи не дійшли, вони все рівно там з підземелля, з цієї самої похованої історії продовжують формувати наше сьогодення і наше майбуття незалежно від того, знаємо ми про них чи ні.

 

- І от письменниця Забужко взяла для себе одне з завдань, намагалася дізнатися про секрет, який називаємо "УПА".

- Ця вся міфологія і глорифікаційна, і демонізаційна таку туманну завісу довкола цілого покоління і цілого всього періоду, і всього цього феномену визвольних змагань навішує, що за тим всім було якесь власне сновидне мерехтіння, з яким я розбиралася, можна сказати, паралельно з моєю героїнею.

І я дуже щаслива, що я ще застала представників того покоління і мала можливість наживо спілкуватися. Я справді з того дуже тішуся, бо роман я починала писати в 2002 році. Я ще направду встигла доторкнутися до тієї обпікаючої живої пам'яті і вразитися з того, наскільки це було, я думаю, що це взагалі було, мабуть, останнє пасіонарне покоління в українській історії.

От пасіонарне у тому сенсі, що воно направду було готове жертвувати собою, покоління, яке у цих старих традиціях українського лицарства, в тих старих козацьких традиціях, покоління, яке приймало присягу і яке до кінця лишилося вірним цій присязі.  

Самозрозуміло (не говорю про всіх поспіль), тому що війна, період нацистської окупації. УПА - це партизанська армія, яка опиралася насамперед німцям. А повоєнне підпілля - це вже антирадянське підпілля, це антисталінське підпілля.

І війна, яку провадило НКВД з цим самим підпіллям, звичайно, була війною розвідок. А війна розвідок - це завжди війна підступів, війна зрад, війна вербовок. Це такий несамовитий страшний бруд і жах, стосовно якого можна зрозуміти якісь небажання людей знати всю правду, тому що ця правда надто страшна, щоби глянути їй у вічі.

Історія зради, яка є в романі, вона теж певною мірою наскрізна. От весь цей сюжет з цими зрадами. Але йдеться про речі дуже важливі і дуже екзистенційні, з одного боку, і дуже прості, з другого боку.

Коли глянути на них вже з дистанції цих минулих 60 років, що називається, з пташиного польоту і побачити, скільки справді Україна, вся Україна, перепрошую, не кілька західноукраїнських областей, а вся Україна завдячує цьому рухові і цьому поколінню. І (я на цьому наголошую!) не тільки Україна.

Тому що повоєнна історія, постісторія, так би мовити, УПА чи історія визвольних змагань - це насамперед для мене особисто...

Чому мені завжди боліла ця тема? І я в передмові до "Хроніки від Фортінбраса" також про це згадувала. Це мільйони врятованих життів, тому що саме цьому українському визвольному рухові, коли він влився в ГУЛАГ і поповнив собою радянські табори, завдячує вся радянська історія революцією в ГУЛАГу.

Тією, яку трохи описав Солженіцин, отою, яку зараз помаленьку починають розгрібати російські історики, коли займаються постаннями в ГУЛАГу. В російській історії це зараз дуже маргінальна і, скажемо так, не радо привітана тема.

Але Норильське постання, Кингірське повстання, вся ця хвиля повстань, яка трясла ГУЛАгом в оці самі повоєнні роки, відколи туди влилися оці так звані «бандерівські етапи», ось вся ця революція розхитала врешті-решт ГУЛАГ до тієї міри, що, як зазначив котрийсь із російських таки істориків, в принципі те, що Хрущов вирішив розпустити ГУЛАГ, і пішла ось ця сама хвиля амністій, то це було зовсім не якимось ліберальним жестом з його сторони.

Перепрошую, він був закоренілий сталініст з руками по плечі, даруйте, в крові ось тих самих західноукраїнських повстанців, бо саме він (Хрущов) очолював ось цю саму НКВДистську війну.

Отже, не з якихось його добросердних і ліберальних намірів був розпущений ГУЛАГ, а просто тому, що Кремль не міг його вже втримати.

 

- Чи означає це, що Оксана Забужко як дослідниця, як письменниця знайшла героїв у цій історії, історії УПА?

- Безперечно. От наживо мала щастя спілкуватися з людьми, перед якими мені автоматично випростувалася спинка і відчувала оте хвилювання і просто радість та гордість від того, що вони зі мною говорять.

Тут одна проблема. Проблема в тому, що ці люди так і лишилися у підпіллі в роки незалежної вже України. Я від них не раз чула фразу: "У нас демобілізації не було".

Українській незалежній державі вони 100% довіри не мають. І цілком підставно, бо ця держава ніколи не визнала їх воюючою стороною і армією опору, такою, якою вони були. І дуже багато секретів ми ніколи не дізнаємося, бо люди, які були їх, може, останніми хранителями, пішли з цього світу, так нічого нікому не сказавши.

Якби ці люди впродовж 18 років незалежності спілкувалися, не тільки, передавали свою пам'ять не тільки своєму найближчому оточенню: дітям і внукам і далі в цьому самому режимі суворої конспірації, в якому вони прожили ціле життя, якби вони приходили до школярів, якби вони розмовляли на День Перемоги, який мав би бути в Україні Днем пам'яті і не 9 травня, а 8 травня, так як це відбувається в усій Європі, то я думаю, що ми мали зараз трохи інше покоління українців і з трохи вищим рівнем притомності та самоусвідомлення себе і усвідомленням того, що це означає бути українцем, і що незалежність зовсім не впала нам з неба в 1991 році, а вона полита таким морем крові.

Коли ця кров накопичується в поколіннях, то вона врешті-решт не може не принести свого результату. Тут є довготермінові наслідки, наслідки дуже довготермінових подій і дуже довготермінових процесів...

Категорія: Люде | Переглядів: 1108 | Додав: postludium | Теги: Оксана Забужко
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Stat

Main Menu

Player

Menu

Форма входу

Search

...

Tags / Теґи
Boulez Albert Schweitzer Arvo Pärt Erkki-Sven Tüür Lepo Sumera Onutė Narbutaitė Valentin Silvestrov Giovanni Pierluigi da Palestrina Набоков Sœur Marie Keyrouz Myroslav Skoryk John Cage Емма Андієвська Béla Tarr Єжи Онух Animation Tilda Swinton Volker Schlöndorff Guillaume de Machaut Кіра Муратова Іван Миколайчук Friedrich Nietzsche Arnold Schönberg Ingmar Bergman Gesualdo Лосев Pēteris Vasks Pẽteris Vasks Giya Kancheli Gia Kancheli Schumann Documentary Anne-Sophie Mutter John Tavener Tomaso Albinoni Han-Na Chang Sergei Prokofiev Vivaldi Sol Gabetta Alla Zagaykevych Morton Feldman Chloë Sevigny Harmony Korine Galina Ustvolskaya Henryk Górecki Достоевский Stockhausen Penderecki Dimitri Kirsanoff Pergolesi Charlotte Gainsbourg Lars von Trier Rostropovich Pierre de La Rue Britten Duarte Lôbo Domenico Scarlatti Alessandro Scarlatti Ligeti Godard Gregoretti Rossellini Mária Zádori Schubert Rudolf Serkin Bizet Callas Chopin Đặng Thái Sơn Krystian Zimerman Gubaidulina Mozart Requiem Pasolini Peter Greenaway NOBEL Herta Müller Abbado Nono Rihm Александр Сокуров Telemann Casals Хржановский Boccherini Rautavaara Magdalena Kožená Schnittke Jacqueline du Pré Zelenka Werner Herzog Messiaen Johann Strauss Kubrick Bartoli Duruflé Fauré Myung-Whun Chung Terfel Saint-Saëns Dmitri Shostakovich Khachaturian carter Pintscher Varèse Alain Resnais Alain Robbe-Grillet Salieri Gidon Kremer Charlotte Rampling Dirk Bogarde Ingrid Thulin Катерина Ющенко Сергій Буковський Haydn Fux Stravinsky Gregorian Chant Krzysztof Kieslowski Clemencic Alain Resnait Luchino Visconti Alain Delon Claudia Cardinale Dutilleux Mariana Sadovska Fritz Lang Orson Welles Маяковский Jan Troell Max von Sydow Гамсун Virko Baley Reger Richard Strauss Jarvi Tchaikovsky Pletnev Händel Solti Солоницын Sjöström Пятигорский Алексей Герман Horowitz Rachmaninoff Алексей Герман мл. Bruno Ganz Oliver Hirschbiegel Lassus Iosseliani Buñuel Jean Renoir Accardo Julia Fischer Hilary Hahn Akira Kurosawa Richter Inbal Klaus Kinski mahler Bach Suzuki Gluck Karl Richter Purcell Bahrami Gieseking Mullova Brahms Yehudi Menuhin Glenn Gould Svitlana Azarova Erik Satie Gardiner Karajan Jean Cocteau René Clair Rene Grumiaux Monteverdi J. M. Coetzee Шестов Haitink Martha Argerich Beethoven Repin Berg Webern Altenburg Halffter Jolivet Kurtág Vassiliev Neruda Оксана Забужко Elfriede Jelinek Artyomov Ives

Календар
«  Січень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архів записів

Наше опитування
Оцените мой сайт
Всього відповідей: 51

Міні-чат
200

...

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 
Copyright MyCorp © 2017